Цей красень на світлині – Віктор Чабаненко. Доктор наук, мовознавець, лексикограф, фольклорист, упорядник словників. Дослідник запорізького діалекту. 

Ввів у науковий обіг поняття «українська Атлантида» про затоплений радянською владою Великий Луг. Якщо мене зараз не зраджує пам'ять (і я нічого не плутаю) – збирач у пізньорадянські часи усної історії Голодомору під час експедицій по селах.

Десь пару місяців тому до мене прийшла донька і попросила, щоб я знайшов книгу, яку читав їй маленькою перед сном замість казок. Не одразу зрозумів про що йде мова. Вона уточнила «У неї була жовта обкладинка». І тоді збагнув. Це була книга Віктора Чабаненка «Січова скарбниця. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини».

Чималий масив змісту цього видання – матеріали зібрані самим упорядником. Серед них історії і почуті в родині від матері та батька.

Це чарівна панорама усної історії українського народу. Наша фольклорна космологія створення світу, взаємодії Добра і Зла, уявлення про потойбічний світ, історії про чудовиськ (і драконів, звісно, щоправда під назвою «змії»), зачаровані скарби, відьом і багато іншого.

Не дивно, що ця книга стала однією з улюблених у моєї доньки в дитинстві. Історії про морську людину, яку можна вполювати в Азовському морі, але треба бути обережними, бо її плавці легко (мов ножі) ріжуть рибальські сіті. Про те, як козак відьму підкував. Про Рай на кришталевій горі. Про чоловіка, який розповідав односельцям про свій досвід вовкулаки… Все це сприймалося як захопливі казки.

Цікаво, що коли впродовж останніх 5 років знайомився з новими виданнями про українську демонологію – там були начисто відсутні згадки про спадщину усної історії українців з цих країв (Запорізької і частини Донецької та Херсонської областей). Ніби це щось малоцікаве, менш цінне і не варте уваги.

І я тішу себе надією, що колись «Січова скарбниця» Чабаненка буде перевидана. В стильному дизайні. Із чудовими ілюстраціями. Й стане коштовною візитівкою нашої культури у книгарнях та під час книжкових ярмарків і фестивалів.